Вам цікаво як стають суддями? О, це була би довга оповідь. Про шлях, тривалістю в 5 років. Але у мене немає сил після виснажливого робочого тижня на опис всього. Далі - лише моя суб‘єктивна думка і оціночні судження)
31.03.2011. я повезла документи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) як кандидат на посаду судді. Черга на здачу пакету паперів була величезна. Приблизно 5000 юристів хотіли досягти вершини кар‘єри.
Крок за кроком: безліч іспитів, спецперевірок щодо мене і сім‘ї, зарахування в суддівський резерв, конкурс на посаду, співбесіди у ВККСУ і Вищій раді юстиції (тепер -правосуддя). Довга дорога, яку з першого разу не пройшла. Нарешті, Указ про призначення на посаду судді.
Але... посада була, а повноважень я не мала. 14 місяців на очікування Присяги, яку можна урочисто скласти лише при Президентові України.
Одного разу нас навіть збирали-на 15.12.2014. Проте, близько 00.00-01.00, серед ночі, коли всі судді вже були в Києві, прийшло смс, що Присягу відмінили. «Подарунок» на День правосуддя. Особливо суддям із зони АТО. Як сказав один колега: подолав 21 блокпост лише для того, щоб почути, що Гарант передумав.
31.03.2015 - довгоочікувана ПРИСЯГА.
Такі відчуття були різноманітні. Радість. Полегшення. Місяці підвішеного стану скінчились.
Розчарування від організації. Нас, близько 300 суддів, зібрали ранесенько, десь о 08.00. Було приміщення зі стільчиками, штук 30. І ми не знали де себе подіти.
Ходили туди сюди, по вулиці. Крапав дощ, вітер куйовдив зачіску, в животі бурчало від голоду. А Президента все не було і не було. Ні на запланованих 15.00, ні на 17.00. О 20.00 почалась церемонія.
Ви думаєте, це було щось піднесене і святкове? Даремно:) Вийшов Президент. І довго говорив. Про корупцію, про очищення. Про те, що його радники відмовляли приймати у нових суддів присягу, тому і відмінили попередню дату. Але він вирішив це зробити, бо всеодно на кожного з нас складуть досьє і проведуть кваліфоцінювання, відсіюючи корупціонерів.
Не знаю як колеги, а я відчувала себе так, ніби не Присягу народу України урочисто приношу. А стою під потоком бруду, який ллється на голову, крапає з волосся по плечам і залишає руді калюжі на підлозі.
І думала, чи розуміє Президент, що він говорить до людей, які не працювали реально суддями жодного дня, а лише долали різноманітні випробування?
Але ми, не здійснюючи правосуддя, уже були винні у всіх гріхах світу. На кожного з нас нацепили ярлики. Просто тому, що пройшли відбір, оголошений у 2011-2012 роках.
Потім слово дали взагалі невідомому для мене чоловіку з Адміністрації Президента, сказали-Філатов. І знову про корупцію, реформи і очищення ітд ітп. А я дивилась на нього і не могла збагнути: при чому він до присяги суддів? Яке відношення має людина з адміністрації головнокомандуючого до нас?
Позаду спікерів стояли всі очільники судової гілки влади: голови Верховного і Конституційного судів України, голова Ради суддів України, голови ВРЮ і ВККСУ, голова ДСА.
Мовчки стояли. Мені так хотілось почути хоч по слову від них. По обличчам було видно, що стримують емоції. Видавало почервоніння, плями на шиї і желваки, що ходили на щоках. Але тримались достойно, з високо піднятими головами і розправленими плечима.
Проте, на Присязі суддів жодному представнику судової гілки влади не дали слова. Жодному, уявляєте? Регламент не передбачав. Це було соло адміністрації Президента.
Тоді усвідомила, що можу абстрагуватись від навколишнього середовища. Слова злились в білий шум. А я думала. Думала про Присягу. Про те, яку ношу ми всі беремо на свої плечі. Про те, що треба бути сильним духом, незалежним, мудрим і людяним.
Ось він- перший урок: немає значення, що хочуть оточуючі. Пам‘ятати, що ти присягнув народу чесно і сумлінно працювати.
Один з колег зачитав текст присяги. Ми хором присягли. Президент пішов геть. А нас не випускали, доки він не залишить приміщення.
Пішли і очільники судової влади. І лише одна людина спустилась зі сцени до нас в зал. Єдина жінка: Валентина Симоненко, на той час голова Ради суддів. Вона говорила натхненні слова підтримки, а з очей буквально крапали сльози. Серйозно, плакала перед нами, молодими колегами. Казала, триматись, не здаватись. Пам‘ятати, що ми-Судді, які прийшли в тяжкий для народу час, і мусимо бути сильнішими, від усіх інших. Зчепити зуби і не показувати слабкості. Що нас знову чекають випробування, але їх треба здолати і не зневіритись.
Ось ці хвилини щирого монологу-найбільше закарбувались в пам‘яті, додавши сил. Саме тоді я відчула урочистість моменту.
Другий урок: суддям не можна здаватись, бо не буде майбутнього і у народу, якому присягнули. Навіть якщо цей народ тебе ненавидить.
Підписану Присягу на руки не дали. Святкових фото не робили. Шампанським і канапками не пригощали. Та навіть і в новинах не показували, бо ЗМІ на присягу не запрошували. Посвідчення нам святково не вручали: так, взяли їх на столі реєстратора під підпис і все. Розійшлись тихенько, ніби нічого й не було.
Далі ще 12 міс без роботи. А знаєте чому? Повноваження вже були. Але суду, в якому можна працювати,-не існувало. Знищили його «ґрадами»...
Знову поразка за поразкою, спроба за спробою, конкурс, безкінечна подача документів, співбесіди у ВККСУ, але вже на переведення. Нарешті, мене відправили в Дубно! Ось це викликало щиру радість в душі!
31.03.2016, рівно через 5 років від початку довгої дороги, мене зарахували в штат діючого Дубенського міськрайонного суду Рівненської області! Нарешті, все зійшлось: і повноваження були, і робоче місце) Прекрасні умови праці і хороший колектив!
Почались трудові будні. Була в моєму професійному житті «золота весна», коли суд мав повну завантаженість і правосуддя здійснювалось як-то має бути: спокійно, розмірливо. Але не довго. Що далі?
Пропрацювала усього ДВА МІСЯЦІ. Як депутати проголосували за «судову реформу». Де прописали, що такі суддя як я, -«п‘ятирічки»,- мають бути звільнені після спливу строку повноважень. Відчула себе камікадзе. Через півроку десь законодавець вирішив до нас поставитись більш поблажливо і відправити на оцінювання.
Масовий «ісход» суддів... Працювати, працювати, безкінечно працювати... І знову кваліфоцінювання, яке розтягнулось для суддівського корпусу на роки: спецперевірки, документи, анкети, таблиці, статистика, іспити, співбесіди...
Але знаєте що? Я люблю свою роботу, до якої так довго йшла. Та мене «звільнили» ще до того, як показала, на що спроможна. Уявіть лише: півроку здійснювати правосуддя і знати, що в будь-якому випадку будеш звільнена просто за те, що «п‘ятирічка». Не весело, правда?
Зате це подарувало внутрішню свободу, звільнило від страху і виростило крила за плечима. Всеодно як оцінять мене інші, не має значення, що хочуть оточуючі, бо своє звільнення я уже пережила. Як і тисяча інших суддів.
Колеги, мої дорогі і мужні колеги-«п‘ятирічки», вітаю Вас із третьою річницею повноважень!
Ми здійснюватимемо правосуддя, як і присягали. Піднявши голову і розправивши плечі. І нехай будь що буде.
Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду, текст зі сторінки на Facebook.
