Євген Козаков вирішив йти у народні депутати у 153-му виборчому окрузі, що на Рівенщині.
45-річний підприємець вклав багато часу та зусиль у Рівненський край, тут працювали два його підприємства, постачаючи продукцію і для України, і для закордону.
2014-го року, шляхом рейдерського захвату, заводи відібрали і брутально порізали на металобрухт. Спочатку у це було важко повірити: заводи , що працюють, різати на метал?
- Нові господарі давно зазіхали на територію, яку ми дуже уважно охороняли. Лише наша присутність не дозволяла порізати все на метал – а мова йшла про десятки мільйонів, - каже Євген Козаков в інтерв’ю кореспонденту Citynews. - Я хочу розказати про причини, що змусили мене балотуватися у парламент, про свої справи, розчарування та віру, а також про те, що ми разом зможемо зробити вже зараз, щоб стара система нарешті почала руйнуватися, а на її місці – народжуватися нове вільне суспільство!
- Євгене! Ви родом з Луганщини, досить довго мешкаєте в Києві, але йдете на вибори у 153-му окрузі на Рівенщині. Чому саме тут?
- Бо тут я багато років працював, тут розвивались мої підприємства: Ливарний та «Технопривід», де працювали майже тисяча людей. Для народу було добре, коли завод робив, стало погано, коли його в мене відібрали, бо люди лишилися безробітними та поїхали шукати долі в інші країни.
Це була гучна історія – з тітушками, «маски-шоу», коли його віджимали. Я певний, що люди це пам’ятають і мені вдасться достукатися до їхнього розуму і сердець. Бо не варто жити в країні, де просто можуть відібрати у тебе твою власність, а тебе зробити «ворогом народу» - ніхто не може бути щасливий у таких системі, ні робітник, ні хазяїн заводу.
- Розкажіть про завод, що ви на ньому виробляли, чому у вас захотіли його відібрати?
- Спочатку трохи історії. Рівненський завод тракторних агрегатів (РЗТА) був створений у 1962 році. Рівенщина загалом більше сільськогосподарський регіон, отже це було унікальне підприємство. У 1984 році там було встановлене японське обладнання, яке й досі не втратило актуальності, на підприємстві працювало тридцять тисяч людей, були налагоджені комунікації та транспорт – пряме тролейбусне сполучення з Рівним.
Для порівняння: на найпотужнішому в світі виробнику тепловозів - заводі «Луганськтепловоз» у 80-ті працювало до сорока тисяч людей. А у нас – тридцять, отже це був, без перебільшення, промисловий гігант!
Після розпаду СРСР підприємство втратило ринки збуту і його почали дерибанити та просто різати на метал. Проте вдавалося утримувати інфраструктуру від знищення – цілих двадцять років, поки до влади не дорвалася банда Порошенка…
За кілька років до цього ми викупили кілька цехів, і розпочали виробництво чавунного литва, воно йшло і по Україні, і за кордон. Вклали у розвиток мільйони, закупили найсучасніше обладнання. Згодом розширили асортимент, стали виробляти багато чого - від складних механізмів, заводських конвеєрів до каналізаційних люків.
Наші конвеєри для машинобудування були унікальні для колишнього СРСР, я пишаюся, що вони працюють і у нас, в Україні, і в Росії, Білорусі, зокрема на таких відомих заводах, як КРАЗ, «Ростсільмаш», «Гомсільмаш», Харківський тракторний завод, заводи групи ВАЗ. І знищення нашого виробництва боляче вдарило по партнерах, особливо по Кременчуцькому автозаводу, якому ми постачали 38 видів деталей. Коли ми зупинилися, «АвтоКРАЗ» також згорнув випуск через нестачу деталей, у результаті збитки заводу у 2014-2015 роках – близько півмільярда гривень.
- Так чому люди, які забрали у вас завод, не змогли випускати таку саме продукцію, ваші ж робітники разом з вами не виїхали з Рівенщини?
- У 2014 році в країні відбулася Революція гідності, але її результатами скористалися ті, хто під гаслами патріотизму просто хотів наживатися та грабувати. Ніхто нічого не збирався випускати. «Нові господарі» давно зазіхали на цю територію, яку ми дуже уважно охороняли. Лише наша присутність не дозволяли порізати все на метал.
Рахуйте самі – ось колишня будівля Ливарного заводу, це 72 тисяч квадратних метрів чавунної плитки. Кожен метр важив центнер. Рахуйте ціну лому – 3.5-4 гривні за кілограм. Виходить лише підлога у цеху тягне на 25 мільйони гривень.
Непогано? Квітуче підприємство пустили під ніж, родини робітників лишили без куска хліба, і все вирізали – ось є кадри з Google-Maps, з космосу видно, що на місці Рівненського заводу тракторних агрегатів, колишнього гіганту української промисловості – пустка. Наче бомбардування йшло не на Донбасі, а на Рівенщині.
Ось такий бізнес по-українському за часів Порошенка.
- Ви кажете про тітушок, «маски-шоу». Що вам пред’являли?
- Саме це, що я – виходець з Донбасу, а тому – «сепаратист», а у нас – війна з Росією! Нагнали бандитів, тоді врятувала охорона. Підбурювали колектив (люди не піддалися), розповсюджували про мене нісенітниці. При чому про факти ніхто сильно не переймався, приміром писали про мою поведінку на судовому засідання, а мене взагалі не було на тому суді.
- І що робити далі? Ми бачили у ваших наметах гасло «Євген Козаков. Відновимо українську промисловість разом!» Ось на місці ваших заводів – пустеля. У вас є конкретний план, як відродитися чи це просто популістські закиди?
- Відповім, лише закінчимо з історією. У березні 2014-го було підписано багатомільйонний контракт з Чехією на постачання чавунного литва у країни Євросоюзу. У травні мною було надано розпорядження провести пускові роботи та почати ливарне виробництво.
У нас були дуже великі та смілі задуми, ми хотіли збудувати у десять разів більше, створити велику кількість робочих місць, бо мали стратегічний план, знали, що робимо та навіщо.
Саме у цей час нас знищили. Мені не вистачило буквально кількох кроків, щоб завод міцно став на ноги. І тоді б ніхто не відважився його руйнувати. Коли моє підприємство захоплювали, справи йшли вгору, у наших працівників у два-три рази зросли зарплати, бо стільки серйозних замовлень було!
Пам’ятаю такий епізод, одного разу у 14-му ми відправили зарплату до одного з наших філіалів. Бухгалтера так здивувала сума, що він передзвонив і запитав: «Скільки відсотків ми маємо віддати готівкою?» Він думав, що я просто таким чином гроші відмиваю. Але – ні, це все пішло робітникам. Друзі сміялися - вони знають, що я працював лише «по-білому».
- І тепер до нових планів. П’ять років ми не здавалися, тяжкою щоденною працею моя команда шукала варіанти повернути майно. Всі ці роки ми стежили, що відбувається у нашій галузі, вираховували плани, що можна зробити – звісно у державі, яка не веде війну з власним бізнесом.
Я залишив усі старі зв’язки, мої добрі друзі зацікавлені у розвитку виробництва. Інвестори з Німеччини, США та Чехії готові вкласти великі гроші у відновлення виробництва в Україні – якщо відмінусувати байдужість та корупційні схеми наших чиновників. Машинобудівельні підприємства, з якими ми працювали, охоче дадуть кредити, бо знайти людей, які б могли робити те що ми – повірте, це досить складно.
Так, зараз на місці нашого заводу – пустка. Але ж комунікації лишилися. За допомоги сучасних технологій за кілька місяців тут можуть знову стояти цехи. Після того, як я заберу назад свою землю, у чому я певний.
- Як ви особисто ставитесь до нового президента Зеленського! Сподіваєтесь, що з його приходом в Україні все зміниться?
- А немає іншого виходу – тільки вірити у хороші зміни і все для цього робити. Три чверті українців – від Луганщини до Закарпаття – показали наскільки їм огидна минула воровська влада, з продажними ментами, рєшалами, тітушками, війною, яку ніхто й не збирався закінчувати, бо так зручно красти, коли десь гинуть люди.
Якщо Зеленський піде шляхом Порошенка – на нього така доля і чекає, з тріском вилетить. Але, гадаю, у нього вистачить розуму бути розумною людиною. Коли я стану народним депутатом, підтримаю всі добрі ініціативи президента та його команди.
Розмовляв Сергій Середа
джерело: Citynews
