На Рівненщині діє "нова українська школа", де вчителям і дітям дали свободу

На початку навчального дня діти сідають колом. Хвилин 10 вони невимушено спілкуються, грають в ігри, співають пісні, обговорюють, чим займатимуться далі.

Більшість їхніх уроків – інтегровані. Тобто кілька годин щодня учні не мають чіткого поділу на предмети, а всебічно розглядають якусь певну тему, занурюються в неї, заодно навчаючись читати, рахувати, малювати, мислити, робити творчі проекти. Парти в класі стоять не рядами, а об'єднані по 4 або по 6, бо більшість завдань діти виконують в групах.

На уроках вони слухають музику та звуки природи, дивляться відео, читають книжки за власним вибором, виконують фізичні вправи, сидять на підлозі, на перерві грають у рухливі ігри надворі.

Це не Фінляндія й не США, це навіть не альтернативна й не приватна школа. Це українська реальність. Реальність, яку зустріли на Рівненщині, у Великоомелянському НВК «Школа-гімназія». А все тому, що цей навчальний заклад пілотує проект «нова українська школа».

«Може скластися враження, що діти взагалі не будуть вчити математику, мову, а будуть тільки гратися. Це не так. Звісно, ядро знань залишиться. Воно просто буде виокремлене і почищене від непотрібної і другорядної інформації, яка, якщо ти не є фахівцем, тобі не знадобиться. Все буде покладено на практичну площину», - зауважила директор Великоомелянського НВК Алла Чекулаєва.

Влітку вчителі пілотних класів проходили навчання за новими методиками, які відтепер будуть застосовуватися в початковій школі. Учителі-першопрохідці детально розбирали новий стандарт, вчилися проводити інтегровані уроки, планували тематичні тижні, застосовувати стратегії розвитку критичного мислення, навчалися основ нейропсихології тощо.

«Вчителям дали свободу – міняти теми місцями, можливість виділити більше часу на вивчення тої чи іншої теми, самим вигадати приклади, користуватися різними матеріалами. Вчителі початкових класів викладають майже всі предмети, і їм зручно поєднання предметів, вони можуть розкрити тему з різних боків. А тема, до речі, вивчається тиждень", – говорить директор школи-пілоту.

«Новим стандартом педагоги задоволені. А батьки ще більше. Бо діти не носять важкі портфелі, не сидять над зошитами, а, просто і швидко виконують завдання вчительки дорогою зі школи», – говорить Алла Чекулаєва.

Насправді це лише початок аналізу, який зачепив тільки верхівку айсбергу. Але вже зараз оптимістичний в цілому проект нової української школи доводить, що вчитися можна граючись та без зубріння.  

Аби система шкільної освіти стала максимально схожою на європейську, роль вчителя має докорінно змінитися. Чимало викладачів старої формації давно вже ставляться до своїх обов’язків з певною нецікавістю і зводять взаємодію з учнями до мінімуму. Вони обмежили свої функції монотонним читанням корисних нібито речей, які присутні у класі діти мають конспектувати слово в слово, та оцінюванням функціонування моторної пам’яті дітей, ефективність якої іноді є перебільшеною. На таких засадах, як відомо, далеко не заїдеш. І не дивно, що учні значно більше люблять та поважають педагогів, що викладають свої дисципліни у інтерактивному режимі та з вогником. Це правильний підхід, бо кожен учень в ідеалі має бути однаково задіяним у навчальному процесі. 

Якщо керуватися саме цими десятьма пунктами, то можна передбачити появу у шкільній програмі нових навчальних дисциплін та факультативних курсів, які на Заході стали звичним явищем, але в наших краях практикувалися хіба що у деяких приватних школах. Особливо в цьому плані цікаві пункти 8-10, які до старої, радянської за своєю сутністю системи не мають жодного стосунку.

Важливо і те, що вже у середній школі частина часу буде відводитися на вивчення предметів, які обрали самі учні. А викладачі під час створення навчальних програм матимуть змогу у розумних межах відхилятися від стандартів.

Нова українська школа отримає максимальну автономію. Зберіть сотню педагогів та запитайте їх про те, що вони найбільше не люблять у своїй професії. Відсотків 90 у відповідь обов’язково пригадає про паперову тяганину, яка звалюється на їхні голови двічі протягом навчального року. Саме заради полегшення вчительської долі міністерство освіти та науки має намір запровадити електронний документообіг. Ця дрібна, здавалося б, реформа на практиці зекономить купу часу та енергії.

Мають змінитися і принципи фінансування. Якщо раніше деякі школи пояснювали відсутність у програмі певних дисциплін неможливістю винайняти спеціаліста через брак бюджетних коштів (автора та його однокласників свого часу подібним чином обділили такими дисциплінами, як інформатика та креслення), то тепер пеняти на міськвно вже не вийде. Варто відзначити і той факт, що директора за задумом Гриневич та компанії мають обирати на конкурсній основі, і займати свою посаду він зможе не більше ніж десять років поспіль.

Насправді це лише початок аналізу, який зачепив тільки верхівку айсбергу. Але вже зараз оптимістичний в цілому проект нової української школи доводить, що вчитися ніколи не пізно. Так, навіть для тих, хто створює навчальні програми.

Тож чи заживе українська школа по-новому? Сьогодні говорити про це однозначно не можна. Але завжди є місце для прогнозів. Чи то оптимістичних, чи песимістичних…Неважливо. Можна сказати лише одне: навряд чи владі вдасться втілити щось у життя, якщо на це не буде підтримки знизу.