У неділю, 16 липня, в селі Кунин що на Здолбунівщині на кладовищі відбулося відкриття та освячення пам’ятного знаку повстанцям чоти Ясенка.
Освячення пам’ятного знаку здійснив настоятель Свято-Георгіївського храму УПЦ КП отець Георгій.Для усіх присутніх у виконанні вокального тріо «Вишнецвіт» прозвучала повстанська пісня. Представники влади та громадськість здійснили покладання квітів до пам’ятного знаку чоті Ясенка. Вічна пам’ять і пошана Героям України! Слава Україні.
Історична довідка
Зима 1944 рік. У селах Здолбунівського району було чути гуркіт артилерійської канонади, вечорами над обрієм виднілися спалахи. У зв’язку з наближенням фронту перебудовувалася тактика дій Української повстанської армії. На Підспасівському хуторі біля села Кунин були розквартировані повстанська сотня Широкого і чота Ясенка Жителі хутора привітно ставилися до повстанців, ділилися з ними їжею й одягом, допомагали в усьому.
У сотні Широкого був поранений повстанець. Потрібне було хірургічне втручання. На початку березня спорядили підводу до повстанського шпиталю. Десь на околиці села Суйми її перехопили «визволителі», стали випитувати в людей, хто вони, куди їдуть. Сергій Олійник, їздовий, повернувшись, розповів про все, що з ними трапилося. Попередив і про можливе прочісування цих місць. Сотня Широкого покинула хутір, лишилася тільки чота Ясенка.
Шостого березня на світанку, «визволителі» оточили хутір. Вони підійшли зі сторони сіл Кунин, Спасів і Уїздці. Вартові, помітивши небезпеку, підняли тривогу. Повстанці вирішили пробиватися до Уїздецького лісу. Але там їх зустріли кулеметним вогнем «визволителі». Впали вбиті й поранені, серед них — чотовий Ясенко, повстанці Човник, Солонько, Ананій та інші. Зачувши стрілянину, й багато хуторян кинулося до лісу. Та ніхто не добіг. Загинув і 12-річний Василько Нагула, якого прошили кулі, коли перебігав дорогу. Це бачила мати, вона кинулася до сина, але нападники прикладами загнали її до хати. А син, стікаючи кров’ю, помирав у калюжі. Зазнали втрат і учасники розправи. Тому почали діяти ще з більшою люттю. Пішли по хатах. А в балці, що вела до Уїздецького лісу, все ще строчили кулемети та автомати. Проте частині повстанців вдалося вирватися з вогняного кільця. Десь під обід усе стихло. «Визволителі», зібравши своїх убитих і поранених, поїхали. Жінки і діти вийшли шукати рідних. І побачили жахливу картину: обіч дороги лежали понівечені тіла.
Того кривавого понеділка в Кунині загинуло 9 повстанців, ще три — в Уїздецькому лісі. Вбито й замордовано вісімнадцять мирних жителів. Наступного дня, пізнім вечором, усе село хоронило хуторян і повстанців. Спільну могилу викопали для дев’яти повстанців, в іншій віддали землі трьох Піддубних, двох Вокальчуків, Демида Солонька, Карпіньчука і Потоцького. Всіх інших родичі хоронили біля своїх рідних. Трьох повстанців поховали в Уїздцях. Про такі страшні та трагічні події ми не повинні ніколи забувати.
