У вересні на сайті Рівненської міської ради з’явилась електронна петиція, в якій рівнянин Максим Кобєлєв закликає демонтувати пам’ятник Олеко Дундичу, що в парку ім. Т. Шевченка, а його рештки ексгумувати та перепоховати на кладовищі. Збір підписів мав тривати до 2 листопада, але завершився 28 жовтня, адже петиція набрала необхідні 300 голосів.
Та вже 30 жовтня рівнянин Ігор Кільченко створив нову петицію, де просить залишити пам’ятник на старому місці і не перепоховувати рештки на цвинтарі. Він наголошує, що це вже колись, 1939 року, робила польська влада, а через рік радянська влада знову чомусь повернула могилу назад у парк. У понеділок нову петицію підтримало вже 12 рівнян. До закінчення збору підписів залишається сорок днів.
Хто такий Олеко Дундич?
Олеко Дундич народився 13 квітня 1896 року, а за іншими даними – 12 серпня 1897 року в с. Грабовац, Далмація. Помер 8 липня 1920 року під містом Рівне. За однією версією сербський, за іншою – хорватський революціонер, був учасником громадянської війни в Росії. Потрапив у російський полон під Луцьком у травні 1916 року. Після Лютневої революції став на бік більшовиків, вступив до Червоної гвардії. У березні 1918 року очолив партизанський загін на Донбасі в районі Бахмута. Був помічником командира 36-го полку 6-ї кавдивізії Першої кінної армії. Загинув 8 липня 1920 року у боях під Рівним. Похований у Рівному. Його могила в міському парку ім. Шевченка є одночасно і пам’ятником.
У Рівному побутує неофіційна версія загибелі Олеко Дундича. Деякі історики стверджують, що чоловік був розвідником, здобував інформацію, бенкетуючи по ресторанах у веселих компаніях, здебільшого – жіночих. І загинув він наче біля ресторану через жінку, від рук чоловіка, котрому ця жінка «наставила роги» з молодим кіннотником.
