В Україні спеціальні школи для дітей із затримкою психофізичного розвитку припиняють набір до перших і підготовчих класів: Міністерство освіти й науки має намір поступово реорганізувати і згорнути мережу таких закладів. Натомість буде запроваджуватися інклюзивна освіта.
Це значить, що особливі діти навчатимуться у звичайних закладах. Здавалося б, на перший погляд, ідея чудова. У концепції розвитку інклюзивної освіти зазначено: «Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей».
Та чи справді школа голова до цих змін?
Завдяки постанові КМУ 2011 року "Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах", "такі" діти мали б отримувати доступ до освіти без проблем. Проте порядок вийшов швидше формальним.
Інклюзія – це коли вчаться всі. Якщо громадяни не рівні у своїх можливостях, то повинні бути рівні в доступі до освіти. Але коли приходиш у школу, там або переляк, або не розуміння.
До редакції ВСЕ звернулася жителька Рівненщини, яка розповіла про перші кроки влаштувати сина з РАС (розлади аутичного спектру) до звичайної, загальноосвітньої школи.
Моєму сину до першого класу ще два роки, але я розумію, що вже потрібно попереджати школу, в яку ми плануємо ходити. Ми обрали ту ЗОШ, яка найближче до нашого дому. Її перевага ще й в тому, що у ній є можливість підготовки до школи, тобто дитина рік ходить на підготовку, як у перший клас, а потім ще у перший клас. Це є надзвичайно важливою необхідністю для мого сина, ажде в нього буде час звикнути до обстановки та навчаьного процесу. Почувши в новинах, що інклюзивна освіта стала доступною у кожній школі, я з чоловіком пішла у школу, дізнаватися усі нюанси. І ось тут розпочинається найцікавіша частина.
Педагоги цієї школи ніколи не мали справу з РАС-дітьми. Так, вони чули про інклюзію, так, читали як воно має бути, так у них є на прикметі вчитель "з двома вищими освітами", під патронажем якого мій син буде на заняттях. Однак, педагоги не мають практики роботи з особливими дітьми. Ще й такому вчителю дається 0,5 ставки, тобто він супроводжує дитину не на всіх уроках, а лише на основних, таких як читання, математика, письмо. Тобто, на інших придметах дитина стає здоровою?
Ще одне - хто буде з дитиною на перервах? Мій син з цікавості, може будь-куди піти, він не пояснить хто він і де вчиться. Де гарантія, що після школи я заберу дитину живу-здорову?
У школі нам вже натякнули: "а може краще індивідуальне навчання?" В мене розумна дитина, він вміє рахувати, йому легко дається читання. А над спілкуванням та соціалізацією потрібно працювати.
Такими питаннями задається не одна мама, яка планує інклюзивну освіту своїй дитині. У школах пропонують, щоб хтось з батьків супроводжував дитину. Звичайно, такий варіант є необхідним, щоб не тільки допомогти адаптуватись дитині до школи, але і допомогти вчителям знайти підхід до дитини. В такій ситуації, важливим є ще той момент, щоб педагоги були відкриті до діалогу та навчання, адже, зазвичай, батьки мають більше досвіду роботи з особливими дітьми ніж вчителів у загальноосвітніх школах.
Крім того, до інклюзії не готові батьки здорових дітей. Вони не знають, як пояснити, чому хтось поводиться чи виглядає не так, пояснити, що люди в принципі різні. Тому, перед появою у класі "не такої" дитини, психологу варто провести бесіду з батьками інших дітей, а також безпосередньо з дітьми. Вчитель та батьки мають сформувати світогляд у здорових дітей таким чином, що "не такий" не означає "неповноцінний".
Зараз в Україні діти з особливими потребами мають до вибору інтернати, індивідуальне навчання та інклюзію, яка масовим явищем так і не стала. Інклюзивна освіта є найкращим способом інтергування дитини у соціум, але вона має пройти ще довгий шлях удосконалення.
