Подружжя з Клесова, що на Сарненщині в Рівненській області, вже декілька років оббиває пороги різних інстанцій в пошуках захисту від своїх же односельців-бурштинокопачів. Старателі поклали око на їх землю і відступати не збираються.
Микола та Тетяна Абрамчуки прийшли зі своєю бідою в редакцію «Сарненських новин», тому що ні державні, ні правоохоронні органи їм чи не хочуть чи не можуть допомогти. Пара зібрала цілу зібрали папку відповідей-відписок від правоохоронців і чиновників. У районній раді подружжю радили продати землю, мовляв, це принесе гроші і спокій.
Чиновники районного, обласного рівня та правоохоронці пишуть, що «на даний час, завдяки проведеним заходам, незаконний видобуток бурштину-сирцю припинений», але, що б вони не писали у офіційних відповідях, факт залишається фактом – земельна ділянка Абрамчуків перекопана, вирито рови, понищено урожай.
Голова Клесівської об’єднаної територіальної громади Василь Гриник каже:
«Уже скоро, проїжджаючи через Клесів, люди хреститимуться, дивлячись на те, до чого його довели жадібні людці, інакше їх не назвеш. Не можна виправдати їх дії навіть тим, що, як стверджують, саме так заробляють «на хліб». Адже є інші способи, було б бажання працювати. Наприклад, на комунальне підприємство потрібні працівники, та хіба бурштинокопачі працюватимуть за зарплату? Коли горе-старатель копає яму, щоб знайти бурштин, він пробиває щільний шар глини, що є своєрідним фільтром для очищення води, а отже, знищує його. Тому й не дивно, що вода в колодязях і свердловинах забруднюється.»
А може вода й піти зовсім, бо порушується вся екосистема. Та хіба про це думають? Про розмах нелегального видобування сонячного каменю свідчать тисячі гектарів сплюндрованої землі. Її нищать мотопомпами, екскаваторами.
Тетяна Вікторівна з чоловіком свого часу вирішили зайнятися сільським господарством. У 2004 році тітка подарувала родині Абрамчуків свій пай – понад 2 гектари родючої землі в урочищі Під Посохом, що на території Вирівської сільської ради. Тож мали де вирощувати городину, зернові, заготовляти сіно для худоби. Роботи не боялися, вона була тільки в задоволення. Адже урожаї як зернових, так і овочів були щедрими.
«Ви б бачили, яка морква в нас родить, картопля… А які колоски пшениці… Тут, на своїй землі, я відпочиваю, від неї набираюсь сили. Коли б ви приїхали влітку, то побачили б, яка тут краса, яке повітря,» – розповідає пані Тетяна.
Залишки продукції продавали, з чого й жили. Придбали техніку, якою Микола Васильович надавав послуги односельцям. Та в грудні 2016 року все змінилось.
Микола Васильович розповідає:
«Тоді щоночі «старателі» навідувалися на нашу ділянку. Нелюди знищили посіви жита, затопили понад 1 га землі. На мої неодноразові звернення в поліцію ніхто не реагував».
Та настало затишшя. Знищивши половину ділянки, господарів залишили в спокої до цієї осені. А нещодавно навколо поля грунт вирили екскаваторами. Така собі підготовка до видобутку. Подружжя знову просило допомоги у влади, поліції. Та результату це не дало.
Тетяна Вікторівна та Микола Васильович показують вже сплюндровану половину паю, порушені межі. Свіжі купи вивернутого під час копання канав білого піску на ділянці. Злочинці навіть трубу поклали, щоб спрямувати воду в потрібне їм русло. Змушені були закопати її.
Жінка переповідає жахливі події:
«У неділю, 15 жовтня, нам довелося пережити справжній жах. Тоді до 70 машин перло на нашу ділянку. Я ж лягла на їх дорозі… Коли почали засипати, щоб проїхати, з горя кидала в очі їм пісок, била віником… І молилась…»
Тієї ночі злочинці розвернули машини. Мабуть, їх також вразила сила духу цієї тендітної жінки, яка поруч із чоловіком стала на захист своєї землі.
Відтоді Абрамчуки втратили спокій. Щоночі вартують удвох на своєму паї в урочищі Під Посохом. Завжди разом – тільки вдвох їм легше переживати біду, що прийшла в сім’ю. А ще дуже бояться один за одного. Адже добре знають, що за спротив нелегальним старателям можна поплатитися й життям.
