У бібліотеках Рівненщини з’явилася книга про життя бурштинокопачів. Дорогі авітвки, хати та озброєнні до зубів старателі – саме так тепер виглядає «нувориш» на Поліссі. Видали збірник «Каландайка: Історії Дикого Заходу України про бурштинові війни, кохання, зради і перемоги» цього року. І відтепер він є вільному доступі, пише Північ-інфо.
Це короткі розповіді повні драматизму і поліської романтики від місцевих авторів доступною мовою. Тут є добре відома трагічна «Даринка», яку написала Тата Рівна, розповідь про ями на «Варшавці» від Богдана Логвиненко «Дорога на Захід: історія та жахи Варшавки», про кохання на бурштині – «Бурштинове кохання» Інна Параниця, про криміналітет у поліських лісах пише Микола Панько у своїх «Бурштинових вовках» та багато іншого.
Тут можна більше дізнатися про тих, хто копає бурштин. Інна Параниця у «Бурштиновому коханні» описує жінок, які працюють на клондайках:
«Жінки бояться залишатися самі серед нічного лісу, тому далеко ніколи не відходять. Болото на пальцях, на чоботях. Механічно збираючи бурштин, що зеленувато виблискував у світлі ліхтаря, Таня задумалася. Їй 28 років, освіта – Учитель початкових класів, але в школі не працювала жодного дня. «Немає місць», – відповідають їй щороку у відділі освіти».
Василь Тибель у розповіді «Бурштин із комахою всередині» описує трагічну історію чоловіка, який бажає швидко розбагатіти:
«Спершу куплю джипа. Та ні, «Тойоту», як у того чувака, що скупляє бурштин. Класна у нього тачка. І поїдемо до моря. Свиней і хату віддам брату, хай хазяйнує».
«Тоді вони перші почали «промисел». Молоді, завзяті хлопці, які нічого не боялися – «крючки», як про них казали у в селі. Купили помпу із сільської пожежної машини, прилаштували на старенький мотоцикл «МТ-10» і гайда мити. Їх було кілька таких відчайдухів. Та всі зірвиголови з його села – виживати ж треба. А де тут у них ще можна заробити гарну копійчину? Не їхати ж до москалів дупу лизати?».
Про «мєнтовські» облави, «співпрацю» влади, правоохоронців і копачів та розбірки на клондайках пише Микола Панько у «Бурштинових вовках»:
«Якось після одної такої облави хлопці зібралися й стали говорити, що то Мілентійович поклав око на їхні ділянки. Чого б це «Беркут», мало не щодня налітає? Вони – менти з області – самі в їхньому лісі, як сліпі кошенята, а дільничний завжди попереду й веде прямо на «диких», хоча «крючки» під носом, як на долоні».
«Бурштинові вовки» з’явилися на дорожезних джипах і бусах. Попереду їхав на квадрику наркоман Федір. Обличчя було заліплене пластирем. За його спиною сидів «боєць» у камуфляжі, що мав на голові балаклаву, а в руках автомат «АКСУ», як і Федір. Ті, що в джипах, теж були в балаклавах і з калашниковими.»
А ще Микола Панько стверджує, що бурштин та швидке збагачення міняє свідомість і поведінку поліщуків:
«Сніжана, узнавши що я прохожу реабілітацію у психотерапевта, спішно вийшла заміж за бурштинщика. Красуня, ставши дружиною «крутого» з Клесова, навіть не вітається».
«Багато нормальних поліщуків Сарненщини стали хамами, циніками й бандитами після заволодіння кримінальним багатством. Дорогі хати, машини, злодійське братство й корупція перетворюють багато кого на монстрів. У них великий «дах», зброя… Для мене бурштинщики типу «братків дев’яностих».
Відтак, рівненський бурштин «увіковічений» не лише у поліцейських зведеннях, а й у художній літературі.
