Тиждень минув, як район, потім область, а далі й уся Україна вибухнули від новини про знайденого в туалеті новонародженого малюка на Володимиреччині. Перші обурені коментатори здатні були вчинити самосуд над жінкою, телеканали з Києва наввипередки трусились по розбитим дорогам району, аби таки дістатись до села порділлі та першими з перших вуст отримати інформацію.
Коли відчайні думки наступного дня трохи охололи і запрацювала логіка, назріли доречні питання «чому ТАКЕ може статися в наші дні?» і «може, хтось матір довів до такого дикунства?».
Жінка ж, молода породілля, 23-річна росіянка Аня привітно та охоче розповідала на камеру, що і як сталося. Враження складалося подвійне, тож треба було їхати на місце, де все і сталося…
Односельчани кілька слів розказали про росіянку Аню.
– Не від солодкого життя вона так вчинила. Знаєте, її тут ніхто і не засуджує. Попитайте лише, чи мала вона спідню білизну та чи ситно вона жила при тому чоловікові…
Село перегуло та й помалу стихло, вичікуючи подальшого перебігу подій. Залишився пекучий присмак відчаю та непідробне переймання за подальшу долю породіллі.
Уже через день-два до неї в лікарню поїхали односельчани – не патли виривати, не плітки збирати. Поїхали провідати. Підтримати та, може, чим допомогти. Зустріла я тих жінок у Балаховичах, вже після повернення з райцентру.
– Насправді таку матір, як Аня, ще пошукати треба. Їду рано-вранці на роботі – вона вже з дітьми в садочку гуляє. А одяг вдома випраний і вже сушиться на вірьовці. І не подумайте, що вона той візочок монотонно катала. Ні. Вона з ними і поговорить, і пташечку їм якусь покаже. Для дитини в такому віці воно ж головне – те спілкування, – каже односельчанка.
А друга додає:
– Вона як квочка біля тих дітей. Кожен день з ними, нікуди без них. Чого не можна сказати про батька. Він коли не на заробітках, то вештається десь під баром. Пиво п’є та гроші витрачає, Ані ж хоч би копійчину якусь дав колись. Діти обділені, якоїсь цукерки рідко й бачили. Свекруха забирає ті гроші, що син із заробіток привезе, а чоловік собі забирає гроші дитячі. От і думай, за що та бідолашна жила до цього часу…
– А ви спитайте, чи ж дали тій бідній дитині щось в дорогу? Ми щойно від неї. То вона сидить в чужому халатику – хтось з лікарів чи медсестричок, напевно, позичив їй. Ні телефону не має, ні одягу особистого, ні білизни. Питаємо: «Аню, може, тобі щось треба?». Звичайно треба, а їй соромно зізнатись. Чоловік з братом приїжджали, привезли такі-сякі продукти, і на тому все. І копійки не залишили. Купили ми їй щось поїсти, та купили того халата, та ще щось по дрібницям…
Аня жила в Москві. Там і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм, він приїжджав туди на заробітки. Родила від нього першого малюка. Андрій поїхав додому. Повернувся знов працювати, вона завагітніла другим. Уже потім він її покликав до себе на околицю іншої країни, а вона й поїхала. В офіційному шлюбі вони близько двох років.
Жила. Якось жила. Бо у спілкуванні наодинці – без камер і зайвих вух, вона намагається стримувати емоції і сльози, проте інколи не вдається. Коли питають, чи знущався він з неї, чи ображали в сім’ї, вона відвертає очі і коротко відповідає – «всяке було».
– Він приїхав із останніх заробітків і не визнав нашої третьої дитини, якою я була вагітна. Сказав, що я нагуляла, що я йому зрадила. А з ким я могла і коли я могла йому зрадити? Вам і по селу всі скажуть – я 24 години на добу з дітьми була, – ділиться наболілим Аня.
Плітку про подружню зраду невідомо хто пустив, але не вірить тому ніхто в селі. І жінки, і чоловіки в один голос засуджують таку позицію Андрія.
– 7 серпня стався конфлікт, і він мені знову сказав, що я зрадила, і щоб дитину додому не приносила. Тоді я зрозуміла, що не зможу дитину залишити. Я не знала, що мені робити…
Як всім відомо, вранці наступного дня стався той жахливий інцидент.
Позиція Андрія, чоловіка жінки, напрочуд дивакувата. Він заперечує, що знав про вагітність.
– Як можна не знати, що твоя дружина вагітна?
У відповідь він зверхньо посміхається, мовляв, а чому він має це знати
– Не знав. Вона що, при мені перевдягалась?
– Вона ж ваша дружина. Ви бачите один одного весь день, а вночі вона спить біля вас.
– Ми вже місяць як не спали в одному ліжку. У мене болить спина, а між нами спить дитина. З дитиною спати незручно, то я перейшов на інше ліжко.
За його думкою, це цілком має пояснювати непомітність живота вагітної і попередні 5-6 місяців, коли живіт росте.
– Один з чоловіків, з яким ви останнього разу їздили на заробітки, розказав, що при поверненні додому причиною повернення ви вказали саму вагітність дружини. А ви кажете, що не знали про вагітність. То, виходить, знали?
– Я такого не казав.
– А чому сказали їй, що вона вам зрадила, нагуляла дитину?
– Ну пожартував я так колись, поприкалувався, а вона всерйоз прийняла.
При цьому чоловік не розуміє, що сам розкрив свою брехню стосовно обізнаності у факті вагітності.
– Це правда, що ваша жінка доношувала ваші труси?
– Неправда, не доношувала, я їй свої нові давав.
– Свої нові? Вас не бентежить те, що будь-яка жінка має право на власну білизну, жіночу? Не соромно, що жінка ваша в чоловічих трусах приїхала до лікарні?
– Це неправда, мамка моя їй нові труси видала.
– А Ваша мати під розписку навіть труси невістці видає? Невістка не має права сама собі купувати білизну?
– Та хто їй забороняв. Вона їх кудись дівала. А часто купувати – грошей не напасешся. Ми ж не одними її трусами маємо жити. То її проблеми.
Фактом про те, що все село стоїть на стороні Ані, а не на його, він був добряче розчарований і наляканий, адже йому ще серед тих людей жити, і так неприємно бути винним. Як не викручуйся, а ніхто не вірить.
До Ані ж на днях має приїхати батько з Росії, і за словами жінки, «тогда они все попляшут». До речі, якщо вже мова зайшла, вибачте, за труси, то Аня розповіла, червоніючи, що білизну їй мати з Росії висилала. Грошима вислати не могла, бо одразу б ті гроші забрав чоловік.
– Одного разу я повернулась з прогулянки з дітьми, а в кімнаті все догори дном – він шукав гроші. А звідки вони у мене, як я і так одразу все віддала, що могла.
Багато хто по Україні, не знаючи нюансів всієї історії, звичайно, засуджує жінку. І це досить логічно, адже вчинок нелюдський, негуманний. По суті, якщо опустити всі нюанси, факт залишається фактом: мати викинула дитину. Та живемо ми в суспільстві і без тих нюансів ніяк.
Жінка, повністю залежна від чоловіка в силу свого і його характерів, чужа людина в чужій країні, без змоги мати хоч якісь кошти на руках, залякана, забита і затуркана жінка – чи мала вона вибір, коли чоловік їй сказав, щоб з дитиною в хату не поверталась, маючи при цьому інших, маленьких дітей?
Куди б вона пішла? І що вона без дітей? Без тих, ким жила?
При останньому спілкуванні я випадково обмовилась, що, будучи у неї вдома, бачила старшого хлопчика. Мамина копія.
При цих словах Аня ожила і схвильовано спитала:
– А молодшу бачили?
– Ні, не бачила, на жаль.
Жінка враз потухла, занурилась у свої думки, вголос, ніби про себе, розмірковуючи:
– Мені важливо знати, чи з нею гуляють на вулиці. Адже їй так необхідне свіже повітря… Вони ж обіцяли…
Поки що суд обрав для неї міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Односельчани стверджують, що якщо Аню посадять за грати на обіцяний строк (5 чи більше років), вони будуть збирати підписи на її підтримку, щоб міру покарання змінили на строк умовний.
От і судіть самі, добрі люди, хто тут правий, а хто винуватий. А по великому рахунку винні всі, хто жив поряд, винні сусіди, які бачили все, але мовчали; винна держава і її соціальні служби, які не вміють працювати на випередження і не контролюють умови проживання власних громадян та особливо шлюбних пар з іноземцями; винна сільська рада, яка безперечно знала, що не все гладко у тій сім’ї, але не втручалася; винна й сама жінка – ЩО МОВЧАЛА увесь цей час, а потім не знайшла іншого виходу, як позбутися дитини у такий негуманний спосіб.
Джерело: Вараш інфо
